Центр Леся Курбаса: анатомія скандалу

Центр Леся Курбаса: анатомія скандалу

Почався дивний скандал довкола Центру Леся Курбаса. Міністерство культури України, у підпорядкуванні якого працює ця структура, звинувачують мало не у “свідомому нищенні” мало не “флагмана” культурологічної науки…

Я спробувала дослідити анатомію цього скандалу, спираючись на публічні заяви. Отже, слово “постраждалим”.

-Завжди вважав, що не варто писати про себе. Але змушений відмовитися від цього, бо йдеться про моє місце роботи, якого мене позбавляють чиновники. Новорічний подарунок Міністерства культури України. – підняв гвалт співробітник Центру Леся Курбаса Максим Левада.

Перш за все треба наголосити, що, згідно свого статуту, УЦКД проводить семінари, конференції та кругли столи, як одну із форм апробації науково-дослідних розробок і виключно за темами цих розробок.

А от «послуги з проведення семінарів», про які пише Мінкультури, це абсолютна інша діяльність, яка жодним чином не стосується роботи центру. УЦКД не надає і не планує надавати послуги стосовно підбору та бронювання місця проведення семінарів, бронювання готелів, транспортного супроводу учасників, виготовлення поліграфічної продукції, організації кава-брейків, фуршетів тощо.

По-друге, «мистецькі та культурно-освітні практики», які на думку міністерства «не потребують наукового обґрунтування» жодного відношення до діяльності УЦКД не мають.

Нарешті, третє. У період від кінця 2014 до початку 2016 рр. УЦКД першим в галузі провів реструктуризацію, у тому числі як зразок для інших установ. Саме задля модернізації управління, осучаснення фінансових можливостей і підвищення ефективності роботи. І наразі в УЦКД працює не 73 «штатні одиниці», а лише 23 особи, з яких 4 – технічний персонал. Але дійсно, існує 73 вакансії, які залишилися від старої структури, бо Міністерство не виконує власні накази і не затверджує новий штатний розпис.

То що ж таке робить УЦКД, що «не відповідає вимогам законодавства про наукову та науково-технічну діяльність»?

Наразі в Центрі виконуються п’ять науково-дослідних тем:

  1. «Науковий супровід дослідного впровадження та доопрацювання Порядку обліку музейних предметів в електронній формі»;
  2. «Збереження культурної спадщини України в умовах кризи та надзвичайних ситуацій»;
  3. «Нематеріальна культурна спадщина в контексті культурної політики України»;
  4. «Методологія створення Національного реєстру елементів нематеріальної культурної спадщини»;
  5. «Аналіз стану музейних закладів та розробка критеріїв ефективності їхньої діяльності».

Міністерство пропонує перетворити науково-дослідні установи на культурно-просвітницькі центри. Подібні центри згадуються у Законі «Про культуру» як один з видів закладів культури базової мережі (ст. 23). Але жоден нормативний документ не роз’яснює, що це таке. Більше того, усі культурно-просвітницькі центри, що існують на сьогодні, є громадськими об’єднаннями.

Наразі УЦКД є державною науковою установою, атестованою державою відповідно до законодавства. Перетворення його на культурно-просвітницький центр є фактичним знищенням, хоча би з тих міркувань, що бюджетне фінансування для таких роботи центрів є дуже проблематичним, а чистий госпрозрахунок під дахом Мінкультури (ми це вже проходили!) має величезні корупційні складові.

Усю цю реформу науково-дослідних установ вигадано та розроблено у надрах Департаменту мистецтв та навчальних закладів. У зв’язку з чим виникає два прості питання, і зовсім вони не риторичні!

  1. Яке практичне відношення мають автори ідеї «модернізації» до організації наукової діяльності?
  2. Коли і де ці люди здійснювали подібне реформування і які були його наслідки?

Зрозуміло, Мінкультури є лише частиною великого державного та суспільного механізму. З усіма його проблемами, головною з яких наразі стає некомпетентність. Але є і пряма відповідальність міністра як посадовця та як політичного діяча. Доручати складну та делікатну роботу реформування наукових установ людині, яка про науку знає лише в контексті факультативної теми про роль дитячих мистецьких шкіл в процесах культуроутворення, було не варто.

Оцінювати наукові результати мають фахівці. Так побудована наука у всьому світі. Для цього існує такий важливий інструмент як рецензування та наукова апробація. Науково-дослідні розробки Мінкультури здійснюються за конкретними напрямками – бібліотечна справа, музейна, пам’яткоохоронна тощо. Хто з чиновників того департаменту міністерства, який розробляв ідею «модернізації», є фахівцем у музейній або пам’яткоохоронній справі? Їх там немає! Тоді, яким чином оцінювалася ефективність діяльності науково-дослідних установ?

Якщо міністерство заявляє про «відмову від застарілих радянських методів управління», то воно має розпочинати з себе. Інакше все це дуже сильно нагадує діяльність типового райкомівського інструктора радянських часів…

Відповідно почалися публікації “на захист” у пресі.

Вважаю, блискуче спрацювала прес-служба Мінкульту, що на сайті відомства оприлюднила детальні пояснення і шлях виходу з надуманої кризи Євгена Нищука – чинного Міністра культури:

-Я провів зустріч із представниками Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Керівництво Центру та окремі його співробітники через усі доступні їм канали впливу здіймають галас про те, що Мінкультури начебто має намір ліквідувати цю та кілька інших наукових інституцій.

Це – неправда. Більше того – існуванню Центру загрожує не Мінкультури, а амбіції та емоції його керівництва. Але про це трохи нижче.

Для початку хочу прояснити громадськості суть справи. Далі будуть факти – даруйте, що їх багато.

Що сталося?

Верховною Радою України внесено зміни до бюджетного законодавства, що регламентує фінансування сфери культури та мистецтва (ст. 87 п. 10 Бюджетного кодексу України та Закону  України «Про Державний бюджет на 2017 рік»). Можливість фінансувати наукові установи в цих документах відсутня, натомість є можливість фінансувати лише заклади культури, зокрема «культурно-просвітницькі центри». Тому:

– Справді, Міністерство культури прийняло рішення змінити функціонал підпорядкованих йому наукових установ.

– Основною діяльністю культурно-просвітницьких центрів буде здійснення творчої діяльності, поєднаної з науковою.

Які саме наукові установи змінять функціонал?

– Український центр культурних досліджень,

– Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса,

– Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень.

Що це дасть для них?

– Ці установи збережуть свій статус державних установ та неприбуткових організацій.

– Вони отримають змогу розширити свої функції і, як наслідок, – нові фінансові можливості.

– Вони збережуть право здійснювати наукові дослідження, створивши у своїй структурі науковий підрозділ. У цьому підрозділі посади наукових працівників мають становити не менш як 50 %.

– Вони зможуть на конкурсній основі отримати фінансування з Держбюджету на здійснення прикладних наукових досліджень.

– На ці цілі Міністерством культури на 2017 рік передбачено 1 млн. гривень.

– Одержані кошти установи зможуть спрямовувати на відрядження, публікації, видання та заходи з впровадження наукових розробок. На це у нас ніколи не вистачало грошей.

Чому міністерство культури прийняло таке рішення?

– Це одне із зобов’язань Мінкультури в рамках Угоди про асоціацію з ЄС в контексті модернізації управління, осучаснення фінансових можливостей і підвищення ефективності роботи установ, що перебувають у сфері підпорядкування відомства.

– Ми переходимо до проектного фінансування наукової діяльності в сфері культури.

– Ми повинні ефективно і прозоро використовувати кошти Державного бюджету.

s96990017Одразу скажу, що керівництво Українського центру культурних досліджень та Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень зрозуміли вигоди для цих інституцій від такого рішення. І тому вже майже завершили підготовку відповідних змін до своїх статутів.

Центр ім. Леся Курбаса чомусь не хоче бачити таких вигод і не хоче вирішити для себе цілу низку проблем і ризиків із бюджетним фінансуванням, які існували довгий час.

Проблеми центру:  

1. Невідповідність штатного розпису Центру його діяльності, як наукової інституції

У Центрі є аж 97 штатних посад. Половину (!) із них становить адміністративно-господарський персонал. Творчі працівники складають 36% штату. А власне, науковці, – лише 14%.

2. Центр вважає одним із основних видів своєї діяльності фундаментальні (а не прикладні) наукові дослідження і постійно вимагає виділити бюджетні кошти на них.

Тим часом для Мінкультури не передбачено видатків на здійснення фундаментальних досліджень.

3. За Бюджетною програмою 1801020 «Прикладні розробки» видатки постійно скорочуються.

Тому Центр отримує за цією програмою лише 35-40% від потреби.

4. Центр, як наукова установа, позбавлений легальної можливості займатися активною творчою діяльністю: проводити платні майстер-класи, продавати квитки на свої заходи тощо, що підверджує Рахункова Палата України.

5. Нарешті, є політика Міністерства фінансів та Міністерства освіти і науки України (МОН): зосередити всі наукові установи під єдиним органом управління.

Центр (якщо захоче) може відійти у підпорядкування МОН, але в такому разі творча складова у його діяльності прогнозовано зникне.

Які ж рішення?

Те, що пропонує Мінкультури у «кейсі» Центру ім. Леся Курбаса, можна вважати підказками для бізнес-плану цієї інституції.

– По-перше, юридичний статус культурно-просвітницького центру дає змогу зняти усі описані конфліктні ситуації з у стосунках із Держбюджетом.

– По-друге, він відкриває для Центру нові можливості отримати фінансування. Які саме?

Із держбюджету:

З’явиться можливість фінансувати Центр за бюджетними програмами:

– утримання, базове фінансування, як закладу культури з науковим підрозділом;

– проведення творчих проектів та заходів (фестивалів, вистав тощо);

– конкурсне фінансування прикладних наукових розробок (з бюджету Мінкультури);

– фінансування фундаментальних досліджень (з Національного фонду досліджень України).

Офіційно зароблені кошти:

Центр зможе розпоряджатися надходженнями від платних послуг:

– як заклад культури: все, що стосується творчої, господарської, освітньої, видавничої діяльності.

– його науковий підрозділ зможе здійснювати наукові розробки на замовлення юридичних і фізичних осіб, отримувати доходи від упровадження цих розробок тощо.

Нарешті, Центр не втратить статус Національного. Баланс посад, визначений нинішнім штатним розписом Центру, збережеться. Також Мінкультури готове розглядати інші напрямки розвитку Центру як національного закладу культури та враховувати в цій роботі побажання та пропозиції Центру та всіх стейкхолдерів культурного процесу.

Чому ж все це не влаштовує керівництво Центру? Ви здивуєтеся.

Під час згаданої зустрічі співробітники Центру заявили, що вважають статус культурно- просвітницького центру для себе принизливим – мовляв, ми не «сільський клуб». Більше того, вони вважають, що для Центру необхідно мало не винайти якийсь особливий юридичний статус.

Це – амбіції. Будь-яка культурна інституція в Україні є унікальною, але всі вони мають діяти в межах чинного правового поля.

Найгірше те, що амбіції керівництва шкодять самому Центру, фактично перекриваючи можливості фінансування цієї інституції з Держбюджету.

Я дуже сподіваюся, що керівництво Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса знайде сили спокійно, без емоцій вивчити пропозиції Міністерства культури і переконатися, що ніяких загроз у цих пропозиціях немає.

s70948590За коментарем я звернулася до керівника нашої журналістської практики, редактора журналу “Музеї України” Віктора Тригуба. Ось що він написав:

-Ці дрібні скандальчики вже якось і не дивують! У Центрі є аж 97 штатних посад. Половину (!) із них становить адміністративно-господарський персонал. Творчі працівники складають 36% штату. А власне, науковці, – лише 14%. В цьому суть! – зазначив Віктор Тригуб, – Ми третій рік працюємо в Першій-Третій лініях оборони зони АТО на Донеччині. Постійно буваємо у закладах культури, над дахами яких БУКВАЛЬНО свистять кулі і снаряди, а під вікнами вибухають міни. Більшість з тих мужніх людей навіть не чули, що існує такий “потужний науковий Центр”! А про конкретні проекти реалізовані тими неробами у прифронтовій зоні, я особисто дуже спрагло хочу прочитати! То чергова дармоїдська “канторка”. Три волонтера журналу “Музеї України”, без державного фінансування, за воєнні роки, спромоглися організувати у небезпечній прифронтовій зоні, в режимі постійної терористичної загрози, понад 100 акцій і виставок! При тому, що музеям ПОДАРОВАНО виставкові комплекти патріотичних плакатів! А 97 нахабних бюджетососів спромоглися лише на дешевий піар-пук, і то, лише тоді, коли виникла загроза їх зарплатам. Йде війна!

У цій ситуації повністю підтримую Міністра Євгена Нищука, якого особисто і його команду, ми часто гостро критикуємо. Бюджетососів час “зачистити” і примусити працювати! Тут ми повністю на стороні Мінкульту!

Як перший крок рекомендую тим “видатним науковим світочам” НЕГАЙНО методологічно допомогти розбомбленим музеям Мар`їнки  і хоча б Новомихайлівки… Чи Сартани, Авдіївки… Побути в зоні ураження артилерії, проїхатися дорогами, пристріляними снайперами, підтримати співробітників прифронтових закладів культури власним прикладом.

Але, на такий ВЧИНОК, вони, як мені здається, просто НЕ ЗДАТНІ! Може я помиляюся? То доведіть!

Ось таке дослідження анатомії скандалу вийшло. А може ця історія і не варта такої уваги преси?

Вікторія Лесіва, студентка університету “Україна”

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s