Плакати Майдану як історія

 Куратор Музею плакату України, шеф-редактор журналу “Музеї України”, організатор багатьох мистецьких виставок у зоні АТО Наталка Іванченко зустрілася з студентами – згадала бурхливі події Євромайдану.

У кожного покоління має бути свій Майдан.Майдан мого покоління –гранітний. Пройшло 14 років – піднялось нове покоління. Воно знову захотіло змін. Їм щось не подобається!

У нас, українців,так: щось не подобається, значить,змінюємо. Покоління у нас зараз змінюються не через 20 років, і навіть не через 15, а через 10. Піднімається нове покоління – і розуміє, що треба щось змінювати, треба щось рухати.Це закономірність. В Україні Майдан – це закономірність. І слава Богу, що нам дають можливість їх робити. Цей Майдан –протест покоління вже наших дітей. І це не останній наш Майдан. Єдине погано – що він так трагічно завершився. Хай буде Майдан… волошковий, калиновий– назву знайдемо!Але нехай це не буде трагічно!


 10945625_788198351217600_412430697674355603_n

 

Народилися ми 11.11.11. Офіційно зареєстровані Новопетрівською сільрадою під Вишгородом. Повна назва – Музей плакату України.

Тема плакатів почала відроджуватися десь на початку 2010-х років.

Коли почався Майдан, з 1 грудня, ми почали збирати інформацію в мережі. Люди реагували дуже швидко. Ми відкрили сторінку на Фейсбуці і туди почали щось потроху стягувати, а потім люди самі стали скидати.І в нас на сторінці назбиралося більше 5 тисяч постерів, малюнків, карикатур. Як тільки якесь зворушення, так і пішла величезна кількість плакатів.

12243433_845942492193842_8708330341360768267_n

Ми склали список наших постійних авторів. Це Юрій Журавель, що став дуже відомим, Андрій Єрмоленко, Ася Колос (ми і досі з нею працюємо), Стронг(хлопець із Житомира), Володимир Савінов, B’ячеслав Тітов, Анна Васюник, Олег Надеждін, Наталка Шуст-Цимбалюк, Юрій Нерослік, Марися Рудська.

11053315_787148811406544_4400202629971828583_nДесь на початку лютневих подій на нас «наїхали» і забанили нашу сторінку на Фейсбуці: банили, банили, банили і нарешті закрили. Згодом. Ми зробили нову сторінку – повикладали туди те, що в нас збереглося. Люди побачили, що ми відродилися, пішли по своїх сторінках, по своїх мережах і знову нам накидали. Потім і той варіант знищили… Заходили, коментували, поширювали – дуже багато.Найбільша відвідуваність у нас була 20 лютого і в наступні дні –понад 200 тисяч.

maidan_0Відвідувачів до нас на перший сайт (теж нині знищений хакерами) заходило стільки, як на сторінку великого музею. І 23 лютого ми прийняли рішення зробити виставку плакатів Майдану. Домовилися в Пирогові (я ще тоді там працювала) – і нам виділили в музеї невеличку хату. Довго думали, яку вибрати хату, щоб ідеологічно по голові не било. Вибрали тернопільську, і 27 лютого відкрили першу виставку.Саме в цей час заводили російські війська в Крим.

Окрім плакатів на виставці було дуже багато артефактів. Їх нам принесли з Майдану. Багато плакатів приносила Самооборона Майдану – ми просили їх про це. Ця виставка у Пирогові досі діє. Також ми зробили окрему виставку «Крим – це Україна».

f10d3-10163260nЗараз про Майдан важко розмовляти. Ніхто не хоче про це говорити, бо люди розчарувалися.

934034_943770715672722_7792476773107794967_n

70a4aa4f0f3a

Майданівські плакати всі яскраві. Найулюбленіші серед них назвати важко – вони всі як діти! От кажуть, що для музейника кожен експонат –як дитина. Я не вірила цьому, поки не почала сама цим займатися. Найулюбленіші – це перші, звичайно, грудневі, їх мало залишилося. Люди тоді не звертали на них уваги, не підтримували, не збирали. Тому, мабуть, грудневі – найцінніші. Малюнок із хлопчиком, який читає книжку, сидячи на барикаді (його Журавель намалював), взагалі став класикою. І після нього люди почали звертати увагу на ці плакати. А вже потім це набуло масовості. Всі почали цим займатися, збирати. Також я бачу, що лютневі плакати активно тиражують.

Пік створення плакатів, я вважаю, був на Майдані і зараз – коли війна. Плакат – це ідеологія. В екстремальній ситуації люди одразу показують те, що бачать. Поки напишеш книжку, поки прочитаєш – це довго, а на картинці видно все і зразу.

Майдан для мене завершився, коли ховали хлопців. Тоді, коли випустили Тимошенко, я зрозуміла, що ми програли. У цей день ховали хлопців, а депутати салютували, що випустили Тимошенко. Це було настільки брудно, настільки лицемірно…

Коли втік Янукович, я не зраділа – я напружилася: що буде далі? Мені не 20 років,і я розуміла: щось може далі бути – буде звідти інтервенція, він не просто так пішов, він обов’язково ще щось утне. І я вважаю, що цю війну він теж спровокував, це не тільки Путін, у цьому замішаний і Янукович також.

12346599_863191033802321_9188946821877682092_nТе, у що вилився Майдан, було закономірно. Треба було щось робити, воно могло так іще довго тягтися. Людям треба було щось робити. Ну скільки можна було танцювати на Майдані? Все одно хтось би першим узяв гвинтівку і натиснув на гачок. Вже всі були напружені. Всі втомилися. Розходитися не було сенсу. Знаєте, як у театрі – обов’язково має бути кульмінація. У січні вона і сталася. Але такої кривавої ніхто не чекав. 100 смертей… Ця сотня, це… досі переживаєш, і досі не віриться, що це відбувається в Україні.

Але це наш Майдан.Це та подія, яка потрібна була на певному етапі розвитку.

Нині активісти МПУ активно працюють у зоні АТО. Відкрито більше сотні виставок…

Музей дійсно став явищем!

Сергій Хоменко, студент університету “Україна”

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s